АФІША

  • Той що відчиняє двері

    25 травня 2024р.
    початок о 19.00
    (мала сцена)

  • БРЕМЕНСЬКІ МУЗИКАНТИ

    26 травня 2024р.
    початок о 12.00

  • Кольори

    26 травня 2024р.
    початок о 18.00

  • «Витівки короля Дроздоборода»

    01 червня 2024р.
    початок о 11.00
    (сцена просто неба)

--

Директор муздрамтеатру Рудольф Дзуринець про лідерство, гастролі та майбутні плани на новий сезон.

“На Закарпатті має бути театр з національним статусом”

 

Директор муздрамтеатру Рудольф Дзуринець

 

Закарпатський драмтеатр буквально не впізнати: прибрана територія, доглянута будівля, підсвітка у синьо-жовтих кольорах. Зміни торкнулися буквально кожного куточка — від холу до Великої сцени. Це ж стосується й оновленого репертуару, тож на цих вихідних чекаємо дві прем’єри.

Попри скорочене фінансування в умовах війни, команда театру доводить — мистецтво живе, а творити можна і треба навіть при обмежених ресурсах.

Позитивні зміни в першу чергу пов’язують зі зміною керівника. З червня 2023 року Закарпатський обласний муздрамтеатр очолює Рудольф Дзуринець, актор, а з минулого року й військовослужбовець. Він отримав поранення, пройшов реабілітацію, і зараз повернувся в улюблений театр.

Амбіційний керівник, який прагне змінювати театр на краще. І при цьому не лінується самостійно вкручував лампочки. Цього року він вийде також на сцену, щоб зіграти у своїй улюбленій виставі “Краще залишайся мертвим”.

 

Директор муздрамтеатру Рудольф ДзуринецьДиректор муздрамтеатру Рудольф Дзуринець

 

Що очікувати у новому сезоні та які плани має новий керівник.

— Зараз про вас не говорить хіба що лінивий. Зміни театру, як то кажуть, на лице. І це ще навіть сезон не почався. Чи не відчуваєте ви у новій ролі надмірний тиск від суспільства?

— Я в театрі взагалі ніколи не відчував дискомфорт, чи на сцені, чи зараз, як керівник. Театр — це справа мого життя, моя домівка. А вдома ти завжди зробиш таку атмосферу, щоб тобі було максимально зручно.

— Яка ви людина?

— Максималіст, дуже вперта, цілеспрямована, радикальна й імпульсивна людина, яка бачить мету і йде до неї. Я ніколи не здаюсь, не опускаю рук. Навіть якщо я дійду до цієї цілі, але зрозумію, що це була помилка, то все одно для мене це успіх. Бо я усвідомив, що було не так.

— Не боїтеся визнавати свої помилки?

— Ні. Це — важко, бо всі хочуть мати рацію. Знаючи мій характер, це особливо важко, але так, я визнаю.

— В Україні хоч і розвинене громадянське суспільство, але часто кажуть, що от, мовляв, треба сильну руку, яка наведе порядок і все буде добре. Ви трохи скидаєтеся на власника такої руки. Як до цього ставитеся?

— Не знаю, що означає ця сильна рука — про роботу під кнутом чи сильними наказами (усміхається). Для мене керівник театру — це хороший менеджер і лідер, тому що власне лише він може повести за собою команду, надихнути її й створити перспективне майбутнє для свого театру. А я є таким лідером.

Я не став керівником просто так, я планував, розвивав свої компетенції. Тому зараз я здобуваю третю вищу освіту, юридичну, щоб глибше вивчити структуру театру з точки зору права. Наприклад, у питанні вирішення авторських прав.

— Як ви ставитеся до акторських звань? Бо спостерігаємо ситуацію, коли деякі артисти незаслужено мають звання Заслуженого артиста України, до прикладу. Але водночас для акторів звання — це й доплати в тому числі, а також статус. Тож звання потрібні чи це совковий рудимент?

— Я не намагатимусь правильно відповісти, я відповім, що думаю особисто.

З 2016 року ми маємо статус академічного театру, і при цьому у нас найнижчий показник заробітних плат в Україні.

Тому коли в театрі наші актори чи режисери отримують звання Заслуженого, і приходить надбавка, то вони насправді щиро радіють цьому.

Десь два чи три роки тому я опитував наших заслужених і народних артистів. Для них це, окрім доплат, також і слава та визнання. Тож — хто я такий, щоб переконувати? Кожен із них має свою думку і вірить в те, що він вірить.

— Судячи з кількості підписаних меморандумів, невдовзі планується плідна співпраця не тільки з українськими, але й із закордонними театрами. Плануєте активно гастролювати?

— Я націлююся на закордонні поїздки. Останній раз ми були на гастролих ще до пандемії, тож останні 4-5 роки наш театр нікуди не їздить.

Ми уклали меморандум про співпрацю з Кошицьким національним театром, який буде включати спільні постановки та гастрольну діяльність. Але у зв’язку з тим, що під час воєнного стану перетин кордону для чоловіків призовного віку є проблематичним, то спочатку чекаємо приїзд словаків з гастролями до нас.

 

Директор муздрамтеатру Рудольф Дзуринець підписує меморандум про співпрацю з Кошицьким національним театром

Підписання меморандуму про співпрацю з генеральним директором Кошицького національного театру Андреєм Шотом

 

А наразі ми вже майже об’їздили всю нашу область з виставами (прим. “Витівки короля Дроздоборода”). І діти, і дорослі у величезному захваті, що театр приїздить до них у маленькі містечка і показує класні вистави. Нам досі телефонують, дякують. Ми розуміємо, що не всі як дітки в області мають можливість відвідати театр, а приїздить він не так часто.

Ми, до речі, від своєї сторінки запускали малюнок дівчинки з Іршавщини, котра намалювала фінальну сцени епізоду про Дроздоборода. Там принцеса відповідаючи принцу на питання, чи вийде за нього заміж, відповіла: “ЙО!”. Це і смішно, і мило. І акторам нашим це дуже сподобалося.

Фрагмент вистави “Витівки короля Дроздоборода”

Фрагмент вистави “Витівки короля Дроздоборода”

— В чому важливість гастролей для театру, особливо зараз?

— Це популяризація театрального мистецтва. А ще через вистави ти показуєш рівень свого театру. Це дуже хороший обмін досвідом, тому що для акторів дуже важливо дивитися постановки різних режисерів аби запозичити щось і для себе.

Актор, який не їздить на гастролі, це як художник, який не виставляє свої картини.

— Як ви оцінюєте роль театру в культурному житті міста? І чому люди мають приходити на вистави?

— У мене на телефоні чохол з нашою будівлею, де вигравіюваний вислів Леся Курбаса: “Початком світу мистецтва є театр”.

По-перше, зараз ми воюємо за нашу культуру, яку так прагне знищити росія. Тому культурне життя має бути.

По-друге, через вистави ми виховуємо глядача. Наша мета — змусити людей замислитись над чимось важливим.

Я часто чую думки ужгородців про те, що мало реклами. Я так не вважаю. Пройдіться біля театру, зупиніться і просто подивіться на величезні афіші. Я спеціально зробив освітлення, щоб ви їх побачили навіть вночі (усміхається).

Я не хочу паплюжити наше місто афішами, розклеєними абиде. У нас є гарні панорамні плакати на стінах театру, вони публікуються на наших сторінках у фейсбуці, інстаграмі, сайті. До речі, наш сайт зараз теж у розробці, буде новий.

Театр Ужгород Нове зовнішнє освітлення драмтеатру у синьо-жовтих кольорах

Маємо багато поціновувачів театру, які ходять по 10 разів на одну виставу. Але проблема в тому, що є дуже багато людей, які взагалі не знають про наше існування.

Пам’ятаю, як я ходив з афішею по закладах, щоб прорекламувати Малу сцену. Просив розмістити, розповідав про вистави та формат. Спочатку люди сміялися і питали про який театр взагалі йдеться. Але приходили й стали нашими фанатами. Тому Мала сцена була популярна і зараз залишається такою.

Мала сцена: Гра на малій сцені – це інший контекст, підходи і техніка

Це не рідкісний випадок, коли ужгородці з подивом дізнаються про існування театру: “О, а я думав там тільки Пивоваров співає”. Тобто люди думають, що у нас у театрі лише концертний зал.

Насправді в нас дуже хороші класні вистави, дуже сильні професійні актори, хороші служби цехи, всі працівники — професіонали своєї справи. І їхня праця, їхній внесок в розвиток театрального мистецтва потребує уваги глядачів, їхньої правдивої та щирої критики.

Я дослідив, до речі, що якщо кожен житель Ужгорода хоча б раз купить квиток до театру, то у нас будуть аншлаги.

Тому — ходіть на вистави. Адже завдяки тому, що люди купують квитки, ми маємо можливість реконструювати наш театр, робити його сучасним стильним, але не виходячи за рамки класичного театру.

 Театр Ужгород. Рудольф Дзуринець

— Давайте спойлери, що нам чекати в новому 78-му театральному сезоні? Які вистави плануються?

— 6 жовтня ми відкриваємо нашу оновлену Малу сцену. Зараз все виглядає зовсім по-новому, окрім стрільців, їх ми ще не встигли замінити (усміхається). На Малій сцені буде прем’єра київського режисера Віталія Семенцова Солодка помста.

А в неділю 8 жовтня чекайте на Великій сцені прем’єру вистави української драматургині Неди Неждани Угода з ангелом (режисер-постановник Михайло Фіщенко).

Маємо ціль — до Нового року поставити п’ять нових вистав.

Отже, на цих вихідних ви побачите вистави згаданих режисерів Михайла Фіщенка та Віталія Семенцова. Паралельно працює і Маргарита Савенко, запрошення режисерка з Дніпровського академічного театру драми та комедії. А в листопаді приступає до роботи директор та художній керівник франківського “Нового театру” Тарас Бенюк.

А п’яту виставу поставить наша акторка Клара Берец, керівниця Лабораторії театру, яка раніше вже зрежисувала казку “Витівки короля Дроздоборода”.

— Що для вас вдячний глядач?

— Той, який після однієї вистави прийде на іншу. Це глядач, якому подобається мистецтво, який аплодує в кінці. А ще якщо подарує квітоньку, то це взагалі просто космос.

Театр Ужгород. Рудольф Дзуринець

— Трохи радикальне питання — Вам не важко жити у цьому суспільстві? Яке інколи так розчаровує! От ваша колега Римма Зюбіна часто про це говорить, як важко і боляче усвідомлювати ці пороки нашого суспільства, які не змінює навіть війна.

— Так, я розумію, про що каже пані Римма. Це моя хороша подруга, з якою ми можемо говорити годинами лише про театр і акторів.

Але я б не хотів фокусуватися на цих думках і застрягати на них.

Якщо я буду глибоко думати про те, що “все пропало”, то я просто опущу руки.

Я намагаюся абстрагуватися. Мій театр — це моя сфера, моя робота, яка має давати людям їжу для роздумів. А все решта — ми подолаємо. Ми переможемо і орків, і всю ту нечисть, яка заважає театральному мистецтву.

“Монологи над Ужем”: театральний фестиваль буде присвячений темі війни

— А що для вас перемога?

— Можна говорити радикально, як-от залити бетоном москву, вбити останнього москаля. Хоча ми вже перемогли хоча б тому, що ми вистояли, об’єдналися всією країною, і що не здали “Київ за 3 дні”.

Я помічаю, що для багатьох перемога — це просто дата, як от 9 травня у календарі.

Але наша Перемога — це буде не просто слово, не просто день, це подія величезного масштабу, про яку будуть розповідати з покоління в покоління.

Для мене особисто Перемога — це просто “стоп”: стоп смертями й несправедливості. Я б дуже хотів, щоб всі ті хлопці, які зараз на фронті, повернулися додому, до своїх сімей, жінок, матусь.

Театр Ужгород. Рудольф Дзуринець

— На які вистави ви б хотіли запросити своїх побратимів?

— На всі. Хоча спочатку я б хотів просто кави випити, поспілкуватися. Я знаю, як їм зараз важко там. Там залишається і мій двоюрідний брат Василь.

Я під час реабілітації ні одну виставу не міг дивитися. Навіть зараз, коли в нас відбуваються заходи, як от концерти Монатіка, Дантеса, Пивоварова, я принципово не можу на них ходити й дивитися. Наскільки це мені не подобається і це просто не моє.

Провокація мистецтвом: “Provocator” і його театральні експерименти

— А яким на вашу думку має бути мистецтво під час війни? Бо багато хто каже, і серед волонтерів, і серед військових, що “на концерті я відпочиваю, а потім маю сили для подальшої роботи”.

— Я б не хотів диктувати суспільству якісь правила і розказувати їм, яким має бути  мистецтво в умовах війни. Воно має просто бути. Когось воно повчає, когось — ламає, а комусь — не подобається. На то воно і є мистецтво.

Треба розуміти потреби глядачів. Якщо це військові, то треба обережно вибирати матеріал, який ми їм показуємо. Якщо це волонтери, то інший контент. А цивільним людям, звичайно, хочеться показати тематику, яка зможе їх навчити і занурити в атмосферу війни і змусити їх побачити таку Україну. Бо залишаються люди, які досі ігнорують цей факт.

Люди йдуть в театр за емоціями. Чи то негативна, чи то позитивна емоція отримана в театрі означає, що режисер разом з акторами досягнув своєї мети. Якщо, наприклад, жінка  після вистави йде в кафе з чоловіком чи подругами, щоб обговорити виставу, то ми досягли мети.

Театр Ужгород. Рудольф Дзуринець

— Вам вдалося відпочили цього літа? Бо поки влітку всі були у відпустках, ви якраз активно працювали.

— Я не відпочиваю, не маю потреби в цьому. Мій відпочинок — це вечір проведений з дітьми з дружиною коханою, яка скоро народить мені сина. Театр для мене — це не робота, це служіння. В театрі нереально працювати, тут треба служити. Тоді все виходить правильно, так, як ти це задумав. Так, інколи у мене мозок кипить, інколи емоції зашкалюють, однак, це робочий процес, це те, що тебе надихає зранку прокинутись, відвести дітей до школи, прийти до театру о восьмій ранку і приступити до виконання своїх обов’язків.

 Театр Ужгород. Рудольф Дзуринець

— Уявімо, що пройшло 5-10 років. Що ви будете вважати своєю виконаною місію, як керівника театру?

— Для мене успішний театр буде тоді, коли актори будуть виходити з залів посміхаючись. Моя мета, аби мій колектив справді відчував, що він потрібен цьому суспільству і цьому театру. Бо всім змінам, які зараз відбуваються, я завдячуючи їм. Вони вірили в мене і покладали на мене великі сподівання.

Тому я намагатимусь з всіх сил робити максимально сприятливі та гідні умови праці в нашому театрі для всіх працівників, незалежно чи то актори, чи художники, чи технічні працівники. Тому що зараз ми працюємо як одна велика команда, від актора до прибиральниці.

А ще я бачу, що через 10 років наш театр отримає статус Національного. Там є певні вимоги, але я вважаю, що ми їм відповідаємо. Це було б престижно для області, і для нас стало б показником визнання нашої роботи.

 

Галина Гичка, Varosh

Фото: Тарас Вовчин

 

 

 

 

 

Наші контакти:

т/ф. (0312) 61-60-11 – приймальна
моб. (050) 432-05-57 – каса
тел.  (0312) 61-42-37 – черговий

Адреса театру:

88018 м. Ужгород, вул. Л. Толстого, 12
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

ГРАФІК ПРИЙОМУ ГРОМАДЯН