Це перша прем’єра після отримання театром нового статусу, так би мовити, відповідь міністерству на кинутий ним виклик (чи потягнете?) Потягли. Бо театр для дітей у нас традиційно трохи сильніший, ніж для дорослих: ця публіка більш вимоглива, то ж доводиться відповідати.
Драматургія, окресливши карколомне коло, повернулася туди, звідки вона і вийшла – до ярмаркового анекдоту, розкладеного на особи і виданого на загальний посміх усьому чесному народові. Ну, власне, до серії анекдотів – про гроші, скнарість, хитрість, людську природу. Така собі філософія життя, викладена у трьох максимально простих, лаконічних заповідях, доступних для малечі від трьох до ста трьох років. Дещо перегукується із класичним “не вір, не бійся, не проси”, але трохи більш кучеряво, бароково, як і годиться для різдвяних історій.
Зазвичай діти приходять на подібні вистави, аби побачити щось до болі знайоме, переконатися у тому, що світ стабільний, повторити давнго завчене. Але тут на них чекав сюрприз: сюжет зовсім не заяложений, персонажі попри всю умовність цілком свіжі, а інтриги – не надто сподівані. Тобто для тього, щоб передбачити розвиток сюжету, доводиться напружувати сіру масу і переживати спражнє задовлення, коли таки вгадуєш.
Виставу треба сприймати очима, бо щомиті є на що подивтися (сценографія Е.Зайцевої ). Дерева, що висять у повітрі – смілива метафора сучасного стану карпатських лісів.
Корова – найбільш класичний персонаж дитячих вистав, чи не найголовніший його символ, готовий герб для будь-якого ТЮГу. Вийшла на всі сто: міряє чоботи, їсть усе, що погано лежить , готова зайняти собою увесь простір. Помаранчева, як апельсинов-манадриновий Новий рік. Публіка на неї реагує як у зоопарку. У циркові дозволяють в антрактові фотографуватися з тваринами. Тут глядачі цілком були готові до того самого. Корова витягує своїми рогами пристойний відсоток успіху усієї вистави.
Генерал і підгенерал – наче з відомих ілюстрацій Рачова до байок Крилова, тільки ще більш карикатурні. У подібному стилі і цар. Не один глядач, прийшовши додому, мабуть, захоче і собі вирізати таку саму корону. Пан і пані взагалі наче з дитячих малюнків.
Одна з ключових ролей – Птахолова. На сцені щось середнє між Сніговою людиною і Чугайстером. Нічого, до кінця вистави звикаєш і до такої істоти. Але найбільше навантаження на Дрантюхові. Найбільш позитивний персонаж – з грошима, головою, а головне – з почуттям гумору.
Ну і Пташка – додає ліричну нотку в увесь цей балаган.
Окрім суто дитячого гумору, у виставі багато і гострої сатири, розрахованої вже більше на батьків, аби і вони не куняли у залі.
Актори під чуйним керівництвом режисера (сам на сцені у ролі генерала) поринули у власне дитинство. Дівчата граються у ляльки (ледве не на гроші – принаймні, так само азартно), хлопці – у солдатиків. Не захопитися цим усім неможливо, настрій просто фонтанує у зал.
Вистава має чималий потенціал для подальшого розвитку – різномантіних інтерактивних номерів, посилення ролі Пташки тощо. Якщо обкатається кілька сезонів, може взагалі стати візитівкою даного колективу.
